Світить місяць у дозорі,
ясні зорі доганя.
А по місячній дорозі
неборак веде коня.
Про недолю зажурився,
зовсім спокою нема.
Сам не зна, де опинився.
А на часі вже жнива.
Не подумав – дім покинув,
на чужині загаса.
Не шукає в тому винних,
бо найбільше винен сам.
Блудний сину, схаменися,
та мерщій коня сідлай.
Ріднокраю поклонися,
долю праведну не лай.
Не цурайсь родини, брате.
В поле рідне повертай.
Щоби долю обирати,
треба Господа питать.
Не шукай в чужині раю,
хай там як вона сія.
Рідний дім не вибирають,
над усе – земля твоя.
Всім погідно жити треба,
один-одному годить.
Бо на всіх єдине небо,
бо Господь на всіх один.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319642
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.03.2012
автор: Олександр ПЕЧОРА