Моноколь й двохсотлітній ворон
Усе , що лишилось по тому
У них закарбований спокій
А очі приховують втому
Стиглі плоди на каміні
На камінні ж обгортки душ
І ні перші , ні другі не винні
Що вони цього світу куш
Прозвучить не забута мелодія
Поряд святості , в обіймах з гріхом
І початку-кінець – це пародія
Розсипається хворим хребтом
Залишиться двохсотлітній ворон
Він мовчить і моноколь теж
Зігріває незримий вогонь
Той що з щирого серця меж
Зігріває і промовляє
На камінні та на каміні
Те , що було і те , що немає
Усі вільні , невинні й винні
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319472
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.03.2012
автор: Андре Ільєн*