Заблищало сонце в небесах,
Потім вкрилось темними хмарками.
Бачу сум, печаль в твоїх очах,
Ледь помітні - темними нитками...
Ну, скажи ,кому від цього легше,
Що я так поволі догораю.
Що стає мене все менше й менше.
Що, як бути далі, я не знаю.
Що в сум'ятті днів моїх німих,
Так пече й болить мені усюди.
Трохи згодом біль неначе стих,
Диктує серце зоряні етюди.
Це за що так дорого плачу?
За слова, застиглі серед ночі?
Чи за думи-вірші досхочу?
За чуття, що серце так лоскоче?
Чи дарунок ти? Чи кара ти мені?
Чи ти - зірка, недосяжна в небі?
Як жила я всі ці довгі дні,
Без такого рідного, без тебе?!
Заховалось раптом сонце за туман,
Потім знову посміхнулося мені.
Моя ти доле, щастя, мій дурман!
Моє усе ,що лиш живе в мені!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319273
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.03.2012
автор: Оксана Гринчук