Зима іде, залишаючи обідрані фіранки,
моросить всередині безладом, тимчасовістю.
Зачекати до ранку, відчинити двері зсередини,
притулитись до вікна. А, може, зима повернеться?
Забере сліди з моїх підвіконників.
Наостанок.
Коли стільці на стелі, коли люстри на підлозі,
я пахну собою, я пахну самотністю.
Руки чорніють, на губах - смородина.
Білого мало, зима розкутує мене повністю.
Я не вміщуюсь в рамки, вони тріскають,
тріщать.
Я не п'ю чисту воду. Чисті руки ховаю
в кишенях.
Почекаю триста шістдесят стуків серця.
Мовчать -
коридори, стіни, стільці, торшери.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318948
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 04.03.2012
автор: Іванна Шкромида