Крізь ніч кричати й мовчати до ранку
Тремтячим тілом дивитись в небо
До поки згасну на холоднім ганку
В самотності чистій мабуть не даремно
Той холод й ті рани
І попіл зігріває душу
Слова не доречні і марні
Та їх я повітру не пущу
І тихо тече сльоза тілом
Не моїм і не моя
І знову картаюсь невпинно
Сам собі зовсім не я
Не холодно знаєш , а просто паскудно
Не винен ніхто мені в тому
Та бути людиною коли безлюдно
Плекаю зневіру свідомо
Кажуть , пробачити – це зрозуміти
Та як жити з тим , що пробачив ?
Забути , то значить щось в собі розбити
Хутчіш , я себе скоро страчу
… роса затремтить на тім , що до ранку лишиться від мене
Не знаю чи тішусь цьому залишанню
Я просто бажаю усвідомити тебе
Наврочивши прихід нового світання
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318897
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.03.2012
автор: Андре Ільєн*