***
Я ж знаю, що майбутнього нема
В гірких сніжинок під ногами долі:
За кілька днів мине уже зима -
Розчиняться замети сіро-кволі.
Струмочками розплачуться стежки.
То, може, вітер витре щирі сльози.
Ще й пересипле попелом думки,
Що призвичаїлись брести в морози...
Яскравий промінь, мов разок намист,
Так світанково-щебетно під ноги,
І тільки пам’ять - обгорілий лист,
Затоптаний минулим до знемоги.
Гіркі сніжинки поміж літер - тінь...
На майбуття не стане, звісно, сили
Старого парку... Доземний уклін
Теплу, весні і сонцесяйним крилам...
(16.2.12)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316533
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.02.2012
автор: Леся Геник