***
Невже чекає ще весни душа,
Щоб ці сніги зів’яли на світанні?
Щоб розцвіла підсніжником межа
І хмари ті, нестерпно-окаянні
Поглинули безмежні небеса?
Невже в світах іще існує вимір
Надій, іскристих, мов жива роса?
Потік думок покірно знов нестиме
У темінь ночі, недомовки снів...
Холодні пальці по незграбній долі...
О, скільки розірвалось хижих слів!
О, Господи, які ж моли́тви кволі!
І горошини вервиці - лиш біль...
І храм святий - утрачена покута...
Змітає душу сива заметіль,
Що вже себе не здужає збагнути...
(22.2.12)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316142
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.02.2012
автор: Леся Геник