Долина світлячків
На одній галявині жив Світлячок. Він був дуже добрим і мав великі зелені очі. Коли хтось потребував допомоги, він допомагав, коли падав – підіймав, коли плакав – втішав. Але ось прийшов час йому вирости. І він виріс. Коли вночі було дуже темно, то він світився яскраво зеленим сяйвом. Але ніхто про це не знав.
Одного разу ввечері Старий Жук йшов набрати води з калюжі і втрапив у багнюку.
- Допоможіть! – кричав Старий Жук. – Рятуйте, тону-помираю!
- Хто тут? Вам потрібна допомога? – стурбовано запитав Світлячок.
- А хіба не видно що я Т-О-Н-У!
- Вибачте будь ласка. Як тут темно… Трохи світла б. – і Світлячок яскраво засяяв і замахав крильцями. – Ось я зараз Вас витягну.
І витягнув. Старий Жук намагався зішкребти багнюку зі своїх лап і відра, при цьому сварливо покректуючи.
- Та що ж це таке… Я буду скаржитися галявинській адміністрації, залишити тут таке недбальство. Як так можна?
Світлячок мовчки стояв збоку і спостерігав за стариганем. Потім підійшов трошки ближче, щоби Старому Жуку було краще видно ті плямки багнюки що ще залишилися.
- Ой, що це так світить? – здригнувся той. – Мати моя сороконіжка! То це ти! Який жах. Я всім розповім, буду скаржитися, тебе посадять до травниці і там тебе годуватимуть тухлим нектаром і простроченою росою! Щоб така почвара жила серед нас. Жучки-павучки мої милі, рятуйте!
І Старий Жук чимдуж дременув до себе додому навіть не озираючись. Брудне відро сумно брязнуло і Світлячок понуро побрів до свого будиночка під ромашкою.
Вранці у його двері постукали, дуже нав*язливо і наполегливо. Світлячок відчинив дверцята і побачив що всі жителі Галявляндії зібралися біля його ромашки і мали доволі невдоволений вигляд. Попереду всіх стояв мер Короладський Жук ( Він завжди казав що його прізвище походить від слова «король» і тому волів аби його називали Короладським, а не Колорадським) і нахмурено дивився на пелюстку кульбаби, на якій були якісь карлючки.
- Ось 19 підписів жителів Галявляндії які хочуть щоб за свою негідну поведінку ви відсиділи у травниці 2 зими. – Поважно сказав мер Короладський Жук.
- Мало двох зим для такого нахабного жука! – Крикнув Пан Павук.
- І як йому не соромно отак світитися вночі, що б сказала його мати? – викрикнула Жучиха і прикрила собою жученят. – Ходімо дітоньки.
- Та за таке до Дятла треба відправляти! В нашому місті не світяться, це нечувано. Це дикість і невігластво. Ми не хочемо жити з тобою. Віднині, ти – не жук!
Світлячок стояв і не вірив власним вухам.
- Як? За що?
Але його ніхто не слухав. Двоє павуків схопили його під лапи і повели до травниці. Там Світлячок просидів цілий день, а коли настала ніч, то його крила почали світитися зеленим. Бідолаха не знав що робити і вирішив обмазатися у багнюку і обмотатися травинкою. На щастя цього добра в травниці вистачало. Він сидів і сумно дивився на зорі, які теж світилися, але їх чомусь ніхто не садив до травниці.
- А може небо це величезна поляна світлячків? Може там моя батьківщина? От би мені туди потрапити…
- Я знаю як туди потрапити. – почулося десь з-за травинки.
Світлячок з переляку впав з пеньочку стеблинки.
- Хто тут?
Це була Мурашка, найліпша подруга Світлячка.
- Це я, Мурашка. Я прийшла допомогти тобі. Я не підписувала кульбабовий листок. Я знаю як потрапити в долину світлячків. - Мурашка відчинила двері травниці і обоє побігли до калюжі. - Треба перелетіти через калюжу і перейти кульбабове поле, там буде мудрий Гусен і він розкаже куди тобі далі йти. Але тобі потрібне світло, зніми з себе багнюку і травинку.
- Ні, не зніму. Я не хочу більше світитися. Я всім допомагаю а мене ненавидять, я обмажуся грязюкою ще більше і ніколи не засвічуся.
- Любий Світлячку, ти – дивовижний і неймовірно особливий. Не дай іншим загасити у собі це світло. Світися і мрій. Знайди Долину Світлячків і будь щасливий. Я в тебе вірю!
- Добре, але ти підеш зі мною.
Мурашка кивнула у відповідь. Світлячок зняв брудну травинку і вони вирушили у довгий і небезпечний путь.
написано 31.05.2011
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316007
Рубрика: Присвячення
дата надходження 22.02.2012
автор: мурашка