Тепер Микола на кутку – найперший парубок.
Хоч не "крутий", та не "лопух". Трудяга в зародку.
Вже давнелезно збудував добряче дворище.
Хоча доводиться йому самому пораться.
Він часто їздив до Москви, до дядька знатного.
Міг там у органах служить хохлом по блату він.
Зате давно б добрячу мав державну пенсію.
А так – працює на "путях" по трьох професіях.
– Ото коли ще був Союз – пожирувалося.
Тепер такого не везуть – усе урвалося.
…Якось зсадили на перон "удризг" письменника –
Вгощав мене він коньяком, немов племенника.
Вокзальний міліціонер забіг до вічності,
коли заїжджий показав своє посвідчення.
Фамилія на "ов" була. Тепер не віриться.
А образ – наче Юліан, що батько Штірліца.
Га-плик – ро-оз’їхався Союз! Хоч є ще пенсія.
Для себе всі не дураки-и! Все грають в сесії!
Вже не такі товарняки, щоб отоваритись.
Одні торбешники… Кажу, ну шо ви сваритесь?!
…Оце недавно переспав із молодицею,
так нахвалялась лікувать жаргон і дикцію.
Еге ж, не можна на віку родитись заново.
Таке. Хоч дід, та на кутку – найперший парубок.
Дарма, що зроду не було дітей в документах.
Всього траплялось на віку...
Не сердься, кумонько!
А про любов не заливай! Де хочу – спатиму.
Усе, що зможу, й задарма ремонтуватиму.
Вже не подамся на Москву, у соплеменники.
Усе, що зможу, обійму. Подай вареники.
Смачна вечеря...
Вже й кума до кума горнеться.
Що не кажіть, а козаки не переводяться!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315823
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.02.2012
автор: Олександр ПЕЧОРА