Сірі хмари накриють знедолені плечі,
Вже кожуха мороз розірвав на спині,
Він залізе у груди сумній порожнечі,
Що забрала із серця слова чарівні.
Слово-свято притихло, вже осліпли зіниці
І заглянула в груди настирна печаль,
Лиш парує покинута рідна криниця,
Своїм подихом знову взиває у даль.
Пригадалася вранці татусева хата,
Ті сходинки, якими у двері зайшов,
І родина моя, і мої онучата,
І те щастя, яке у житті я знайшов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315818
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.02.2012
автор: Віталій Назарук