Пам’яті В’ячеслава Чорновола
Зорепади, зорепади –
З темних Всесвіту глибин
Одинока зірка пада –
Мить на спалах, вік на тлін.
Мить – не встигнуть каркнуть круки,
Мить – і чорне небуття,
Де ні радості, ні муки,
Ні блаженства вороття...
Зорепади, зоресвіти,
Кажуть, в темряві, в імлі
Набагато краще жити –
Хоч і темно, та в теплі.
Сяйво зір сліпому зайве,
Раб звика до власних пут,
А в пітьмі скоріше знайдеш
Ситий харч та теплий кут.
Зоресвіти, зорепади –
Знову зіронька летить,
Знову темряви принади
Хтось віддав за щастя жить
Хай коротку, та вогненну,
Варту тисячі століть,
Незрівнянну, незбагненну
Чарівну єдину мить.
1999р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315600
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.02.2012
автор: Валентин Бут