Можливо це в останнє…
Білим смухом зваблює небо.
Теплий, мов довірливе собача,
Сніг торкається поглядом,
Зніяковіло лягає в долоню.
Якось не зручно порушувать спокій
Бездоганного білого дива…
Довгі вії опущені долу,
Перший крок дратує тонку безпорадну мембрану:
Хрусь!
Радо луснув спокій, давно остогидлий!
Хрусь!
Хрусь, хрусь, хрусь!!!
Ще раз з розгону гострі леза долонь
Ділять простір на небо і землю!
Кучугури дзвінкого кришталю
Розпродують сміх.
Клубочеться видих, звивається вдих…
Я назустріч лечу!
Струшуй з вій моїх загадкові кристали…
Розмалюй візерунками літа
Мій язик, піднебіння, вуста…
Неслухняні скуйовджені коси
Залоскочуть тебе,
Мов русалки,
Затягнуть у вир…
Носом собачим вологим торкається сніг.
Зазирає у вічі довірливим поглядом теплим
Можливо останній
П’янкий снігопад…
16.02.2012р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314360
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.02.2012
автор: gala.vita