Що ж спроможні ми насипати крихти
Янголам у простягнуті ложки
І дарма , що вони хочуть пити
І руками їдять душ сторожки
Ще спроможні налускати вдосталь
Днів-горіхів-гріхів з діянь-ліщини
Вище сказане – в спину постріл
Тим крилатим , що кров без судини
А на кронах павших розіп’яті
У долонях гроз вологи
Течуть сльози криваво-багряні
Не торкаючи ваші пороги
Не спроможні до самоспалення
І не схильні до самопізнання
Ми пилинки ножами ранені
А не мідяки полум’ям плавлені
Може хтось століттями памятать
Як все було коли ось тут , та й
Як буде усе не проказать
Писанину сердець пролистай
Ще не жевріє море відчаю
Але суша буденності спить
Я її не зроблю кулісою
А лиш вічністю , званою – мить
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313840
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.02.2012
автор: Андре Ільєн*