Не судіть

Священство  царське  -  Божа  Церква,
народ  Царя  у  всій  красі.
Ісус  Христос  -  невинна  Жертва
покрив  провини  наші  всі.

У  білі  шати  одягнулись.
Життя  нас  трохи  потрясло:
чогось  ганебного  позбулись,
а  щось  корисне  приросло.

Себе  вважаємо  за  вірних,
читаєм  Біблію  усі
і  ґ́аним  дружньо  непокірних,
що  знали  Бога  в  ті  часи,
коли  апостоли  й  пророки
водили  їх,  як  тих  овець,
жезлом  Господнім;  сотні  років
були  за  приклад  і  взірець.

Та  навіть  Божий  друг  не  всто́яв!
і  я,  читаючи  про  це,
зневажив  воїна-героя,
царя  Давида,  -  і  лице
моє  від  смутку  не  змінилось,
бо  я  б  такого  не  утнув.
Багато  ще  думок  роїлось,
та  все  не  тих.  І  ось  -  заснув,
І  сон  наснився:  наче  натовп
святковий,  та  Єрусалим.
А  люд  снує,  шумить  завзято,
і  я  радію  разом  з  ним.

Тут  моляться  до  Бога  вголос.
Я  усвідомлюю  сповна:
святії  ми!..  Та  чую  голос
з-за  рогу  вулиці  луна.

Іду.  Вдивляюсь  проти  сонця.
На  мить  примружившись,-  стою.
Слова  знайомі  -  і  промовця
безпомилково  пізнаю.

Петро,  цитуючи  повчання,
скінчає  проповідь  -  і  страх
із  розпачем  та  здивуванням
у  слухачів  його  в  очах.

І  ті,  що  Бога  прославляли,
святі  із  ніг  до  голови,
із  трепетом  слова  сприйняли:
"Ісуса  розіп'яли  ви!"

Петро,  вдивляючись  в  обличча,
чекав  на  відповідь,  -  а  я
долав  нервово  протирічча:
"Чи  в  тому  є  вина  моя?"

Було  колись,  не  знавши  Бога,
своєю  волею  ходив,  -
та  все  ж  на  вірную  дорогу
мене  Він  вивів  і  простив.

Чи  я  від  Господа  відрікся?
Хіба  чужу  дружину  вкрав?
Петро  й  на  мене  подивився,
а  люд  навколо  вже  волав:
"Скажи,  що  маємо  робити?
Нечисті  всі."  І  переляк
збудив  мене,  -  та  пережите
у  сні  залишилось.  Ще  б  пак!

Хоч  я  з  нечистими  не  знався,
на  хліб  чужий  не  зазіхав,  -
то  вже  й  до  раю  записався,
святішим  за  Давида  став.

І  братові  колоти  очі
готовий  був,  хоч  прав  не  мав...
До  суду  ми  завжди  охочі
за  щось,  та  навіть  без  підстав.

Ні,  я  достоїнства  не  втрачу,
засвоївши  закон  один:
любити  брата  не  за  вдачу,
а  через  те,  що  Божий  він.


                           6  червня  2007  року

Вірш  опубліковано:
-  газета  «Вечное  сокровище»,  №1,  Київ,  січень  2008  р.
-  Антологія  української  інтернет-поезії  «За  межею  означень…»,  Івано-Франківськ,  Місто  НВ,  2009  р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=31268
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 01.08.2007
автор: Ігор Рубцов