Кохання крадене безжалісне,
Навісне, капосне.
Та я твою сорочку в крапочку
Рву й жбурляю на діл.
Ти обіцяв розкоші вічності,
Мав лице радісне.
Та клятви всі тобі до лампочки.
Що ж, такий мій уділ.
Залишися, залишися,
Вже й візник свою бричку розпріг.
Чи ж не люба тобі мить ця,
Що мов злодій тікаєш за ріг!
Ніч огортає світ загадками.
Спомином, згадками
Невдовзі тішитиме знов мене
Ранку чай і лимон.
Мов бідний родич почастуюсь я
Вбогими спадками,
А ти ж казав, що зір посиплеться
До моїх ніг мільйон.
Залишися, залишися,
Вже й візник свою бричку розпріг.
Чи ж не люба тобі мить ця,
Що мов злодій тікаєш за ріг!
Ковтає місто нерозбірливо
Зчорнені гурбиська.
Холодний вітер оголошення
Рве й жбурляє на діл.
Жінки покинуті, мов келихи
Випиті в гульбиськах.
Їх розбивають під овації.
Що ж, такий мій уділ.
Залишися, залишися,
Вже й візник свою бричку розпріг.
Чи ж не люба тобі мить ця,
Що мов злодій тікаєш за ріг!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312263
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.02.2012
автор: Олексій Ганзенко