-Скажи дідуню,в давнину,
Коли ти був ще молоденький,
Ходив ти,мабуть,на війну
І боронив Вкраїну-неньку?
Життя цікаве ти прожив,
Не те,що зараз біля печі.
Мабуть в походи ти ходив
І в них твої зігнуло плечі.
-Так, всяке було в старину,
Не те що зараз,мій онуче.
На ляхів йшли ми на війну,
І біль від ран ,ще й досі мучить.
Та що ті рани,то пусте.
Життям платили ми за волю.
Робили діло ми святе,
Та хто ж то знає свою долю.
Дав Бог гетьманів нам,дитя,
Військову вдачу і наснагу,
Та друга вірного,життя
Не дало нам,лише зневагу.
Татарів взяли ми в союз,
Бійців хороших,що й казати,
І хан їх був не боягуз-
Вродила їх зрадлива мати.
Бо зговорились чужаки
І поступ наш спинила зрада-
Відвів Герей свої полки,
Бідою кінчилась осада.
І бупа січа там страшна,
І сотні наших там упали-
Кістьми за волю полягали,
Та була жертва ця марна.
Знов лях нам волю диктував,
Й спинити це не було сили.
Знов пан за чуба хлопа брав,
І бідні вдови голосили.
Богдан подавсь до москалів,
Тепер у них шукав рятунку.
Нас у таке ярмо завів,
Що краще б він напився трунку.
І тут,онуче,знову зрада
Поклала волі нашій край.
Гнітила нас московська влада
І гнітить досі,пам`ятай.
Вкраїну нашу Малороссю
Тепер москалики зовуть.
Паплюжать мову,волю дусять,
Та дасть Господь,все ж пропадуть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312086
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 07.02.2012
автор: Павлусик-Кузмяк Олег Мико