Загубиш рідне слово "Мій!",
Загубиш усмішку до мене...
А хто підтрима?
Лише змій,
У котрого все-все зелене.
Життя завертиться в гульбі...
Не чарка - вихід. А до чарки
Розмова, що притлумить біль,
Отой, із придихом вівчарки.
Протверезіло, в ранній час,
Усі врахую "за" і "проти",
Щоб знов припасти до плеча,
Як до любимої роботи.
І не повірю, що чужим
Тобі я став, тобі я буду...
Я стільки, рідна, пережив
Серед облуд, образ і бруду,
Що забував любов твою
І світлу приязнь, серце чуле.
Тепер над прірвою стою
І мрію, щоб мене почула.
Щоб в очі глянула лишень
І розтопила лід між нами.
Бо погляд - ліки.
Твій - женьшень.
І мій - не камінь...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312040
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.02.2012
автор: Вячеслав Романовський