Лютнева ніч. У потягах морозно
Тепер зима. Не видно як дороги
Зминаються в одну безлику смугу,
Мов з пластиліну.
Любите глінтвейн? Тож пийте чай, і
Просто уявляйте, що це щось більше,
І що ви не ви.
На протягах не хочеться стояти
Але ж палити… щоб його!.. нестерпно!
І запальничка ковзає нервово
І гасне від тремтіння ваших рук
А ви згадали, що одного серпня
Ви їхали у сьомому вагоні
І іронічно жмурились від втрати
Ілюзій:
Що ваш чай – то не глінтвейн.
Тепер зима. І протягом холодних
Обривків років, з тютюновим димом
Ви видихали незбагненну віру
В вашу значимість.
Й чай пили нараз – одним ковтком
І завжди вам хотілось,
Щоб він п’янив і дав вам вічний спокій
Або хоча б один недовгий стимул
Вийти з вагону в білий вир зими -
І йти кудись.
Іти, щоб пити чай,
наче глінтвейн
І існувать –
Мов жити
Щоб просто уявлять,
Що ви – щось більше
І що в той серпень ви були сліпі.
Коли у тому сьомому вагоні
Ви мали ще доволі, щоб сказати,
І іронічно жмурились від болю
Прозріння. Що ваш чай – то не глінтвейн.
А ви – лиш ви.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311413
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.02.2012
автор: NNNP