Одвічний пошук істини нуртує,
Для стійкості шукає стремено.
Набутий досвід доперемудрує...
Та із полови виділить зерно.
Я з долею навпіл ламаю списа,
Щоб вістрям не торкався до душі,
Що прагне щастя, й ніби як навмисне,
Зривають куш відточені ножі.
Злі помисли, зневага і зневіра
Руйнують душі... Де ж воно святе?
А з пащі рик розлюченого звіра
Розкроїть простір й глумом проросте.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311290
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.02.2012
автор: Тамара Шкіндер