Я знову. Знову за своє.
Ми всі…
Пусті хвилини пахнуть розмарином
Цей запах зводить з розуму.
Облиш.
Хай зводить. Вже на місці засиділись.
Що розмарин: троянди з морем?
Роздратування? Голки в голові?
Розбещені незрозумілим болем
Леліяні слова паралізовують
Мої думки й зманіжені жалі.
Я так боюсь осліпнути.
Ну ось. Я за своє. А все як повилось.
Хтось прийде - грюкнуть двері
Увірветься день.
І пряно в вилицях густіють старі мрії
Цукровані, немов варення.
Й хтось тут ходить.
А я не бачу.
Знаєте ви! Я ж, я…
Так боюсь осліпнути!
Хапатись,
за чиїсь руки в теміні
і знати,
Що безпорадна.
Клятий розмарин! Він будить відчай.
Море і троянди
Асоціюють страх і каяття.
Я так боюсь осліпнути. Бо я
Тоді скоритись мушу
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310202
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.01.2012
автор: NNNP