І сон зазирає
І вістрями неба
У серце втикає
Голки. Так не треба
І очі біліють
І губи німіють
Востаннє. Нажаль
Та вони не зуміють...
І сон зазирає
І вістрями неба
Ти скажеш не треба
Я майже жива є
І руки біліють
І вени не сині
І очі чомусь
Запідозриво білі
І серце в грудях
Більше чомусь не б'ється
І очі в сльозах
І сльоза ця не втреться
І каменем злим
У грудях відкладеться
І я буду з цим
Назавжди. Не минеться
Навіщо, навіщо
Тоді ви питали
Ви думали ліпше
Нічого не знали
Як порухи рук
Затискають долоні
І жалісний звук
Враз пронизує скроні
А очі твої
Більш не дивляться вгору
Вони неживі
І я знову із горя
Востаннє давлю
Та не можу сказати
Тебе я люблю
Годі серце картати
Воно як твоє
Вже мабуть не заб'ється
І в жаліснім крику
В шматки розірветься
І кров'ю я груди
Свої враз наповню
І знов подивлюся
На тебе самотню
Із фотки смієшся
І думаєш добре...
Коли вже помре все
Я знову наповню
Ту злобу і смуток
Нічим не залити
Не знаю що може
Цю тугу втопити
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308077
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.01.2012
автор: zap