Врешті й став, як ватман, білий став -
Хоч рибаль, хоч ковзанами ковзай.
Сніг трусив, трусив, та й перестав,
Поступившись першістю морозам.
І кортить забувши про літа,
Розігнатись чистим льодоставом.
Я колись в дитинстві так літав,
Хоч той слід давно в літах розтанув.
А тепер в душі мені болить
Білим болем непорочне плесо.
Ані сліду... Мовчки плесо спить
Під важким морозовидним пресом.
А колись зимової пори
Хай там що - мороз чи хуртовина,
На ставку, як маку, дітвори -
Хто проспав, то вже його провина!
Тут тобі санчата й ковзани,
Парубки вморожують колесо...
На хокей збирались пацани -
До смерку витьохкувало плесо.
Я не знаю, де той дрібен мак -
У яких світах, чи поза світом.
Все минуло... Без війни... За так...
Та не все ще встигло відболіти.
На ставку розрісся очерет,
На вербі розкаркались ворони.
Я один, як той анахорет*,
То й думки літають безборонно...
Анахорет* - відлюдник, самітник
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307401
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 18.01.2012
автор: Дощ