Поглянь, провалля смутку
Гостинно розгорнуло свої віхи.
Проторений вже шлях,
О, скільки незбагненної утіхи.
Не перший ти упав.
І ти тут не єдина панна,
Ішли повільно так
Шляхами, що почалися здавна.
Немов ще є баланс
В хиткому тілі на льоду стежі.
Та подув вітряний,
І вже політ, у сірі смутку вежі.
Ключі – в безодню геть,
Обрубані вже сходи вороття,
Лише ілюзій іскра
І погляд зрідка на зорі – в небеса.
2011 р. 18.01. 10.48.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307162
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.01.2012
автор: Ярослав Дорожний