Попелилося сонце…

Попелилося  сонце  на  прузі,
Попелилося  серце  (чи  хтозна?)
Як  ішла  ти  в  оточенні  друзів,
Мовчазна  і  на  диво  серйозна.

Відступив,  поступився,  затнувся,
(Скільки  літ  я  тебе  не  торкаюсь!)
Відступився,  пустився,  зігнувся.
От  і  знову  комусь  поступаюсь...

Пам’ятаєш:  багаття  між  луків,
І  вино  і  заквітчана  постіль,
Шал  любові,  і  губи  і  руки,
І  цвіркун,  і  безмежжя,  і  простір...

Пам’ятаєш...  докори,  образи,
І  підозри  і  кпинів  уколи.
Ти  мене  розлюбила  не  зразу,
Я  тебе,  не  надійся  –  ніколи.

Знаю,  знаю:  не  дужий,  не  бравий,
Неласкавий,  нелагідний,  грубий,
Неправдивий,  нечесний,  непра́вий...
(Пам’ятаєш  багаття  і  губи?)

І  стояв  я  чужий  і  нічийний,
І  на  тебе  дивився,  сторонню...
Тільки  погляд  метнула  нищівний,
Наче  постріл  контрольний  у  скроню...
                                               2004  р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306916
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.01.2012
автор: Олексій Ганзенко