Надщерблені глеки , крейда , віск та граніт
Божевільним скульпторам не змінити цей світ
На відстані подиху
І в полоні дотику твого
Не буде горя й не було
В розлуці тону – ти рятуєш
В думках блукаю – ти цілуєш
Вгамовуєш та не до дна
Потреба присутності твоя
Дорожча й миліша за все життя
Нічого безслідно не зникає
І подих мій завмер
Свідомості не знає
Розлуки волонтер
Його скляні зіниці
І ниці і пусті
Душа його на вістрі
А спокій на меті
Луги степами зміняться
А отже навздогін
Розлуки вої туляться
До посмішок судин
Тепла шукають кволого
Нема ? Та ні , просто не відчувають
І не віднайдуть таки його
Доки щиро не покохають
Свідомість мою обіймають
Твоя душа і твоя суть
Серця у ритмі спільному співають
І пісню цю крізь долю , дні і миті пронесуть
Щоб карбували скульптори аби як
Як зможуть . Чи ж зуміють ?
Кохання незбагненно потаємний знак
Той , що розлуки волонтери вже не приховають
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305916
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.01.2012
автор: Андре Ільєн*