Невимовно. Тихо. Наша сутність жевріє.
Тиша наповнює усі вірші.
Хіба не її ми шукаємо?
Зверхнє небо нічого вже нам не поверне
То ж чому ми у ньому так упевнено щось виглядаємо?
Переказано. Тобто, сказано надто багато.
Нічого тут ловити, тут уже говорило декілька поколінь.
І ми стали себе безтілесним, пустим уявляти:
Довгий гул відголосків і довгий ряд власних видінь.
А якщо ж шепотіти, а не так відчайдушно кричати?
Воля ваша… Та ми тільки розпис чорнил на папері.
Щастя мало доволі, щоб на кого завгодно його витрачати
Неба також не досить, щоб покрити усі білі стелі.
Проте стійте: тиша, її ж на всіх вистачає!
Невимовно. Тихо. Наша сутність жевріє.
Тиша наповнює усі вірші.
Хіба не її ми шукаємо?
Так, та я хочу щоб вона була моїм відлунням.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304053
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.01.2012
автор: NNNP