Не спиться ні серцю , ні душі
У жодну доби пору
Розлука набридлива зникни , мовчи
В ці миті холодні до скону
Коханням лишень жевріють
Не видима й видима плоть
І хай вітри смутку віють
Взаємності почуттів їм не здолать
Дощі схаменутись не хочуть
І з ними падуть плоди горобини
Червоні , а отже зустріч пророчать
І скоро зустрінемось ми
Тоді вже байдуже до всього
Лиш погляд , цілунок , усмішка
Пробач мене мила , на бога
Пробач , бо палає почуттів стрічка
Загояться рани миттю
Розлука – найгірший недуг
Відверто радіти життю
Спроможний лиш в теплі твоїх рук
Вже зорі одна за одною
Усіх закликають до сну
У темряву погляд встромляю
Я ж вкотре не засну
Крізь темряву думками лину
До тебе одної , це так
І геть проганяю дрімоти хвилину
Шукаючи в тиші твій знак
Ні слова , ні звуку не мовивши
До ранку не зімкнуться очі
Й байдужістю місяця сяйво образивши
Тепла не віддам я цій ночі
З тобою думками я поруч
А скоро й насправді буду
Кохання моє – безмежність
Тобою кохана живу
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303884
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.01.2012
автор: Андре Ільєн*