У глибині твоїх очей я тану,
Сніжинкою лечу на твій поріг.
Ти не хвилюйсь, коханий, я впаду і встану,
Коли розтане цей сріблясто-білий сніг.
Сніжинкою кружляю у повітрі я
І з ніжним трепетом твої цілую скроні.
Ти вимовляєш так моє ім’я,
Мов заколісуєш сніжинку на долоні.
Із ніжним трепетом цілую я твої сліди,
Немов перед святинею схиляюсь у поклоні,
Хоч впала я – мене ти підведи,
Несила жити у блаженному полоні.
Немов перед святинею схиляюсь я,
В твої бездонні очі я дивлюся.
Все витерплю, все витримаю я,
Тільки байдужість в них побачити боюся.
Промінчик сонця кинь мені услід,
Хоч погляд той і вкоротить мені життя.
Летить сніжинка у останній свій політ,
З якого вже немає вороття.
Валдініо, лютий 2003
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302080
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.12.2011
автор: Ольга Струтинська