Тут бачу я печаль – заплакану, сумну,
Самотність серед натовпу стрічаю.
Це той Едем? Святий і грішний рай,
Якого прагнула? Який я проклинаю?
Розтерзана, знівечена душа.
Полинути у небо сил немає.
Тремтливою свічею день згаса,
Та не мене - він іншу обіймає.
А ностальгія давить і пече,
Благословляю ті священні миті,
Коли промінчик сяде на плече
Промінчик сонця, сльозами умитий.
А десь отам, в моїм черемховім краю,
Цілують землю сивії дощі.
Там справжній рай! У небі журавлі.
А цей заплаканий Едем
Синицю держить у руці.
Валданіо, 20.01.2003
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301720
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.12.2011
автор: Ольга Струтинська