Певно, знову хотілось палити.
А від диму – болить голова.
Ми вже звикли тут вічно сидіти:
В цьому є своя втіха жива.
Ані руш! – я й не хочу рушати.
Куди йти? Натикатись, плестись…
Тільки щось мені дайте сказати,
Щоб слова ці, як кров, запеклись.
Певно, знову хотілось поснути:
Мряка тягне у свій тихий сон.
А зима в цьому році скута,
Не сніжить. Все один темний тон.
Тільки небо штриховано-сіре,
І в кутку лишень вечір кровить…
І на терні одна синя слива.
І не день – а одна довга мить.
Мені скоро уже вісімнадцять…
Мені треба пришвидшити крок
Я прокинуся в новому ранці
Все , як завше, - мабуть це теж рок.
Ані руш! – я й не хочу рушати.
Куди йти? Натикатись, повзти…
Я палить тепер можу багато,
Та горіть будуть тільки мости…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300987
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.12.2011
автор: NNNP