Це так страшно,
Як жінка у тобі вмирає,
І самотність у очі
Весь час заглядає.
Так чекаю цілунку
Прийдешньої днини,
А цілунок терпкий,
І гірчить він полином.
Вже не бачу, що поряд
Весна розцвітає,
Бо погляд у царстві
Півтіней блукає.
І вже серце моє –
Мов колюча ожина –
Притупила чуття усі
Ота клітка–чужина.
В мені жінка кричить,
Верещить через грати:
– Порятуй мене, доле,
Я не хочу вмирати…
Болонья, 15.05.2007
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300642
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.12.2011
автор: Ольга Струтинська