Між левадами, білою стрічкою,
В"ється стежка в зеленій траві.
Подорожні ідуть понад річкою,
Стерши ноги свої до крові.
Пілігрими... Блукальці... Філософи...
Що за сила їх з дому жене?
Від долонь поліровані посохи,
Та ніхто з них цей світ не кляне.
Літній вечір кохається з нічкою,
Місяць зорі на небі пасе.
Дух багаття великою свічкою
До людей теплу хвилю несе.
Наодинці з безмежною вічністю
Пізнаємо ми сутність буття,
Де за злою буденною сірістю
Проглядає вся велич життя.
Те життя споконвіку нікому
Не судилося двічі прожить.
І тече воно в темпі швидкому,
Мов та річка, що поруч біжить.
Двічі в річку одну не ступиш -
Інша буде у ній вода.
Й долю кращу за гріш не купиш -
Тільки та, що Всевишній дав.
Кожна згаяна мить негайно
Тої ж миті минулим стає.
Віщу силу в собі шукаймо,
Щоб збагнути, які ми є!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299268
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.12.2011
автор: Дощ