Так часто хвилювання ненароком,
Чи навіть нерозділена любов
В житті стають вони важким уроком,
І в серці боляче бунтує кров…
Якщо сприйматиму її належно,
То навіть катастрофа у житті
За нашим сенсом стежить обережно
І кличе на незвідані путі…
Нас кличе до нових думок вдаватись
Із новим змістом, і новим знанням,
А не до того, щоб розчаруватись,
Чи бідкатися, що життя не там…
Уміти треба душу розпізнати –
Смиренно на її іти урок…
З життям у згоді бути, його знати
І приведе до щастя новий крок…
То ж не пішла моя любов невтримно,
Я покохаю знову і не раз…
Струну душі настрою позитивно,
Бо для кохання знов прилинув час…
Життя не повід розпачу й розпуки –
Воно не любить, хто бува слабким.
Я не беру підручник для науки
Хоч, може, бути знов урок страшним…
Не треба суму, зайвих сліз страждання,
Шукати варто плідний шлях буття…
Бо той, хто здатний знову до кохання
Той гідне має право на життя…
Навіщо це було зі мною?
Куди повинна далі йти?...
Якщо ж любов іще живріє,
Свій шлях зумію віднайти…
Я відшукаю свого Бога,
Злечу у зоряну блакить…
До совісті схилюсь смиренно,
Що у душі моїй горить…
Навіщо послано це Небом,
За що наказана була,
Куди іти, як далі жити,
Якого ще чекати зла?...
Ця аксіома дана Світом –
Що жити треба й далі йти!
Хоча й спіткнулася я знову –
Своєї досягну мети.
Своє кохання для добра я,
Від серця людям віддала,
У цьому щиро, не для слави,
А просто-напросто жила…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299221
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.12.2011
автор: Lilafea