Куди б не вели всі життєві дороги,
Завжди пам’ятаю ранковий той цвіт
Ту річку і луг із дитячого краю
Ту рідну стежину в дитинства мій світ…
Бо ж там, у дитинстві, жила я насправді.
Із нього моє почалось джерело
Чого б не бажала в житті досягнути –
Усього початком дитинство було…
В дитинстві навчилася щиро любити
Без користі й зайвих підступних думок.
В дитинстві й кохання зуміла згубити,
Тому на дорослий й не зважилась крок …
З дитинства не навчена бути слабкою
Як квітка, що виросла між бур’янів.
Росла не в теплиці, міцніла до болю, –
Тому ворогів пізнаю з перших днів…
Напевно, для світу цього я насправді
Не навчена бути міцною завжди,
Бо вчили добро тільки людям давати
Насправді ж не цьому навчались вони…
Дитинство не можу згадати як казку –
Казок не буває жорстоких таких…
І хоч огортали батьки тільки в ласку –
Життя ж завдавало сюрпризів гірких…
Мов книгу гортати, хотілося жити
Де світ пізнання й чарівних хвилювань…
Та навіть тоді, як у школу податись –
Життя завдало мені нових страждань…
То ж завжди, коли мені важко і сумно,
Себе уявляю я вітром в лугах,
Чи зіркою в небі, чи каплею в морі…
Не тягне в дитинства полинути край…
Не можу в дитинстві себе уявити
Дівчам босоногим, якій все одно
Чи вечір, чи ранок, весна, а чи літо,
Бо тільки б таким безтурботним було…
Не можу шукати спокою у пісні,
Що мама співала мені залюбки,
Не можу збагнути магічності книжки,
Що першу читала не ішовши в садки…
Здавалося завжди мій берег дитинства
Повинен мене вберігати в житті…
Та тільки таким небезпечним здається,
Як й нинішні сходинки завжди круті…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299220
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.12.2011
автор: Lilafea