***
Вона так пальці запускала:
Було – тоненько, то – до крику!
Перепліталася без стику,
І, як лещатами, стискала…
Спирало дух!.. Бува й вмирали…
Не витримавши черги суду…
ЇЇ нема? Та ж, глянь, повсюдно
Стрічають рабно хоругвами!..
І верещать… чужим!.. Що – мова?
Вже добре знала, циркулила!
Сама собі в віках лестила –
Самодостатня… Гонорова…
… І зникла половина світу:
Твого… мого… і вже – не знати
Куди іти його шукати,
Вилазити з «модерно-кліту»…
До усвідомлення – боротись!
До самозречення: ну ж, хто ти?
Під лавку очі… Звикле, нити?
Ми – нація? Чи тіні «лівих»…
Завзятіших, лиш неумілих..
І нас, і їх – вже час спинити!
(5.12.11)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298707
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.12.2011
автор: Леся Геник