Світлій пам"яті мами,
Катерини Семенівни,
присвячую...
1
Сльотавою видалась осінь...
Полощуть холодні дощі.
Побачити б неба просинь -
Обридли благенькі плащі.
І гичок холодні долоні
Дражливо торкаються ніг.
Волосся прилипло до скроні,
Ще й вітер гуде, як на гріх!
За обрій свинцево-сивий
Він хмари важкі жене.
В холодному герці злостиво
Зійшлося небесне й земне.
А в полі ж зігрітися ні́де -
Стоїть лише лан буряків
І конче потрібно з обіду
Упорати дев"ять рядків.
Упорати... Легко сказати!
Вручну вже несила копать.
Тверді мозолі від лопати
І годі від по́друг відстать.
А спину натруджену ломить
І липне багно до чобіт.
І руки, і ноги судомить
Від цих бурякових робіт.
Тягар непосильної праці
На плечах жіночих повис.
Навряд чи в столичнім палаці
Її пошанують колись!
Бо хто співчуватиме жінці,
Що в полі копа буряки
І в долею міченій гінці
Втрачає найкращі роки?
А вдома ще ж дітки чекають,
За мамою скучили всі.
Турботи і ласки шукають,
Та клопіт і тут напосів!
Худобу попорати треба,
Вечерю сім"ї зготувать,
Хоч дві лише рученьки в тебе
І завтра зарані вставать...
Ще небо й на світ не зоріло,
Блукають окрайці пітьми.
Злітають угору несміло
Із коминів білі дими.
Нема від роботи спочинку!
Який це здола богатир?
Он, знову в причілкову шибку
Б"є пужалном злий бригадир.
І знову робота в полі,
Без продиху, день при дні.
І думка зрина мимоволі:
Чи ж вироблю я трудодні?
2
"Неждано" зима завітала
З морозом і снігом до нас.
Колгоспниць у полі застала,
Що клали кагати якраз.
А ще ж кукурудзу збирати
Жіночим рукам, як завжди.
За що їх, о, Боже, карати?
Прокляття своє відведи!
нехай хоч узимку спочинуть,
Відчують, що й празники є,
Різдво і Маланку зустрінуть,
Згадають дівоцтво своє.
Обскубаний день зимовий -
Вже й сутінки стали в куток.
Розважлива тиха розмова
Снується, мов пряжі моток...
А віхола, знай, шаленіє,
У щілину хижо свистить,
Та з печі вогонь паленіє -
Від холоду він захистить.
А вранці, дивися, знову
Під вікна замети лежать
І треба доїти корову,
До школи дітей споряджать.
3
Відгига... Вже ка́піж надворі,
Охота тепла скуштувать!
Гукають уже до комори -
Насіння в посів готувать.
Весна, розгортаючи крила,
Геть залишки снігу змела.
Живому дорогу відкрила
І знову земля розцвіла!
Робота і в полі і вдома,
І день пролітає, як мить.
І перша весняна втома,
І грім молоденький гримить...
У мареві дня проглядають
Зелені врунисті рядки.
Це знову політниць чекають -
Цукрові ростуть буряки.
Їх спершу сполоти треба
І вдруге сапою пройти.
До обрію чисте небо
І сонце взялося пекти.
А спрагу відчуєш швидко,
Як піт на пошерхлих губах.
Ніде водовоза не видко,
Лиш жайвір співає в степах...
До вечора ще так далеко -
Спочити б, та ні́коли все.
Біліють, неначе лелеки,
Що в полі їх вітер пасе!
Додому надвечір вертають,
Ще й пісню затягне котрась!
І втома, і спрага минають,
Луна по ярах розтеклась.
Похвалять чиюсь обнову,
Усмішка лице заснує,
А потім замовкнуть і знову
Обдумують кожна своє...
4
А літо вже майже в зеніті -
Жита половіють... Жнива...
Відомо у всьому світі,
Що хліб - усьому голова!
А жати серпом і в"язати,
І в копи складати снопи -
Робота тяжка, що й казати,
Тут серп, ніби родич сапи!
І крутять жінки перевесла
І в"яжуть, що сніп аж гуде!
До вечора трудяться чесно,
Допоки й роса не впаде.
А потім гуде молотарка,
Пилюка від збіжжя стовпом.
І дружня розмова, і сварка,
І місяць на небі ... серпом.
Тим часом пройшли обжинки
Під гомін підпилих дядьків.
І знову над долею жінки
Громадився лан буряків...
Отут би й поставити крапку,
Та якось не сміє рука.
А хочеться, скинувши шапку,
Доземно вклонитись жінкам!
За їхню жертовну долю,
За вірність своєму селу,
За молодість, віддану полю,
За тиху терплячість незлу.
І все ж, без лукавинки в слові,
Як предківський звичай велів,
Спасибі кажу своїй долі,
Що виріс я в тому селі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298424
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 07.12.2011
автор: Дощ