Самотній вечір. Одиноко свічка плаче,
Сльзини воску капають на блюдце,
Несмілий вогник рухається, скаче,
Потоки світла мляво-тьмяно ллються.
Навколо тьма - тягуча, непроглядна -
Вбирає в себе ці сріблясті нитки,
Які плела дбайливо Аріадна,
Й на хвилю не змикаючи повіки.
В кутку - химерний силует і... очі...
Це гра уяви - чи провісник смерті?!
О ні! Вона вмирати ще не хоче!
Та дні її уже до краю стерті...
І свічка плаче... Та не рушить тишу -
Німа вона - німе й її страждання,
Та плач від того мовби ще страшніший -
Нема у ньому й крихти сподівання,
Нема надії і нема кохання...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297779
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.12.2011
автор: Анастасія Лінчук