__________

Завжди    натхнення    за    вікном,    тиснене    обрієм    на    скронях,
І    перев’язане    бинтом,    щоб    не    кровило    згустком    слів.
І    вабить    нас    вогкий    перон,    коли    тікаєм    від    агоній,
Щоб    загорнутися    в    клубок,    в    купе    розтоптаних    надій.
Ступіть    на    нас,    мов    ми    бичок,    і    ми    ще    тліємо    до    болю,
Це    ж    все    як    треба    –    розтопчи,    а    то,    либонь,    вагон    згорить.
Та    хто    б    це    знав,    чи    є    в    нас    шал,    щоб    жити    пристрасно    і    вволю,
І    чи    ми    можемо    хоч    щось    у    цьому    світі    запалить?
Та    що    там    буде?    Будні,    будні.    –    Збудіть    мене,    коли    світає…
Бо    ви    ж    казали    –        зранку    світ    цей    без    фальші    вдаваних    прикрас
Та    тільки    в    снах    реальність    спить,    а    на    яву,    все    позіхає,
Я    потягнусь    на    блідість    дня,    й    просплю    до    півдня    в    сотий    раз.
Завжди    натхнення    за    вікном,        і    завжди    дірка    у    кишені
Крізь    неї    видно,    що    нема    де    приховати    свій    сарказм
Але    ж    куди    із    ним    іти,    в    які    дивитись    голі    стелі,
Коли    немає    вулиць    тут,    без    пафосу    шляхетних    назв?
Немає    чистих    ранків    в    нас.    Всюди    недопалки    стоптали
І    вже,    мабуть,    нема    надій,    щоб    хтось    весь    бруд    цей    запалив.
Чому    ж,    як    смута    уляглась,        й    від    нас    нічого    не    чекали,    
Ми    перев’язані    бинтом…    Щоб    не    кровили        згустком    слів?

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297593
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.12.2011
автор: NNNP