Наш же розум копає нашій свідомості велику яму, тим сами розширюючи її(свідомість). Ми ж живемо від змін до стабільності, від життя до смерті.
Часто думаю, що смерть більш фізичне явище. Але коли я бачу людей, що горять життям, то уявляю, як гірко померти й залишитись ні з чим.
Наша амплітуда коливань йде від розчарувань і до хвилинних радостей. І раптом стає так, що нема сили опиратись. Що зупинився на місяць і "стоп". І тоді сіра течія несе тебе в царство людських канцелярій і буднів. Тому,воістину, це є найгірша смерть в усіх її проявах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296149
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.11.2011
автор: Олена Ганько