В голодний повоєнний рік
я народивсь, я прагнув жити...
А в полі не вродило жито,
та хутір наш мене зберіг!
Я записав на оберіг
моєї пам'яті той спомин
і часто в снах ішов додому -
на дитбудинківський поріг.
А кажуть: доля непроста,
нема батьків - немає свята...
На тій могилці пане м'ята
так, що здригаються вуста.
Горнуся серцем до людей.
Боюсь байдужості - не болю.
Перед очима голе поле,
і мама йде до мене, йде...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296115
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.11.2011
автор: Вячеслав Романовський