Сумні видіння бачу нині -
Настав такий непевний час,
Коли в словеснім драговинні
Ізнемагає кожен з нас.
Тим часом покидьки зухвалі
Розбійно, зграйно, без жалю,
У беззаконному проваллі
Наживу ділять через лють.
Останній цвях у домовину
Заб"ють продажні байстрюки,
Як безталанну Україну
Доб"ють, роздерши на шматки!
Та й поховають, як бувало,
Не раз ховали - на віки...
Їм, ненаситним, мало. Мало!
Лишіть хоч гривню... на вінки.
Манкурте, виплодку щурячий,
Що в холуях іже єси:
Шляхетний ґонор, дух козачий
Давно в тобі зійшов на "пси".
З чужого столу кусень ласий
За підлу службу дістаєш...
Ти сам продався за ковбаси,
Тепер і Неньку продаєш?
Всеблагий Боже милостивий!
Верни їм розум хоч на мить,
Бо то є гріх недопустимий -
Зло на землі своїй чинить.
Тому і творять пересвари
Людці, чіпкі, як омела,
Що не відчули ще покари,
Бодай би їх чума взяла!
Невже всі лицарі преславні
Перевелись на потруху?
Змілів Дніпро? Усохли плавні?
Немов на пошесть, на лиху́.
Хай омина лиха година
І землю нашу й земляків,
Щоб наша славна Україна
Не зникла в темряві віків!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295624
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.11.2011
автор: Дощ