крізь запотілі вікна вечірньої електрички
Львів здається сонним і тихим.
він поступово стає однією з шкідливих звичок,
в нього багато входів та немає жодного виходу.
Спочатку він нас ламає, потім шматками склеює
і ми вростаєм корінням у теплі спальні райони.
Поступово зливаємось з площами і алеями,
викидаєм своїх Богів, бо Місто стає іконою.
Полтва тече по венах, ратуша дзвонить в грудях
і ранішній запах кави в'їдається в підсвідомість.
це місто розтопить нас, а потім різко застудить,
залишаючи у своїй солодкій, пустій невагомості.
воно одягає нас в теплі пальта, гріє наші долоні,
а ми безвідмовно вдячні і невимовно щирі
стоптуємо підошви, переповнюємо вагони
і повертаємось в клітку, яку воно нам створило.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295414
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.11.2011
автор: Эллен Грин