Мрія, схожа на оману, досі манить
Мою душу невмирущу в небо-висі,
Там загояться всі рани і зітхання
Проминуть, немов з дерев пожовкле листя.
Промінці наловлю в душу - вона дужче
Сотень сонць ясних сіятиме віками,
Чисте світло з її лона - всюдисуще,
Оживити може навіть мертвий камінь.
То кричить душа, то плаче, то мовчанням
Роздирає морок Всесвіту на шмаття,
Щоб колись здолати вище досягання -
На поріг оселі Господа постати...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294587
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.11.2011
автор: валькірія