Поетові Дмитру Бураго
Стоїть людина гола перед світом
(прозорий одяг - як у Короля…) -
і погляд стигне від жарких софітів,
і подих перехоплює рілля -
ота рілля, проорана нашвидку…
Нашвидку всі розсілись по місцях.
Тут прохолодно. А цей – голий…
Звідки?!
Він хоче пить – щоби втопити цвях,
цвях голоду… «Воно» іще й голодне?!
(Уваги – в миску, що я ще зроблю?..)
Куди ж то оте босе й голе годне?!
(Тепліші речі шийте Королю!..)
… Він засвітив голизною над світом,
він рот розкрив – і всі завмерли вмить:
оті дівчата… пані…чи кобіти…
(у кожній «псевдо-швачка» та сидить!).
У кожній він своє кохання бачив –
оте, що до метафор довело…
Стояв поет (хтось добре напартачив!..),
Геть голий – а з ним затишно було!
2008р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294498
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.11.2011
автор: Лариса Омельченко