Лідії Григорівні Вовк
Вона – дружина поета.
Може, колись репресованого
Нею і подружнім життям,
Коли шрифтом пахла нова газета,
І пахла любов’ю, притаманною
його віршам.
Тепер ті рядочки пожовклі
Вкарбовані в шпальти
Самотнього серця.
І думка в душі удовиній
Не змовкла:
Невже ж то оце все?..
Невже ж то оце все?!
Ох, треба було не просити
Мовчати безсонне перо
У нічному затишші.
Уваги до себе не потребувати:
Хай пише, хай пише,
Хай пише, хай пише!..
Загляне укотре
До нього в чернетки:
А, може, там лист…
Ну, хоч поміж рядками!
«Земний мій, законний мій,
Любий поете!
Талант визнаю твій.
Як жаль, що – з роками…»
13.03.1997.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294275
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.11.2011
автор: Лариса Омельченко