Сісти на палю коханих колін.
Бризнуть у вічі відвертим дощем.
Хай він повірить: все інше – то тлін…
Крім частувань не домашнім борщем.
Ти утовкмачуй упевнено, в лоб,
Що ти така… ну, куди ото їй!
Ти проштампована безліччю проб.
Ти є коштовність, та ще й без надій:
Спільне майбутнє обом не пече –
Цих перспектив він і не обіцяв…
То ж не заманюй солодким борщем –
Краще прогірклого меду постав!
Те все твоє, що крізь пальці втіка:
Крадені ночі, і дні в самоті…
Хлюпай у пику, правдива така,
Як ти щаслива в приватнім житті!
…Хай він вирощує трійко синів,
Потім онуки обсядуть його…
Кинуть сім’ю він ніколи не смів,
Просто коханка – найкраща з пригод…
Ти ж у люстерко не дуже дивись –
Раптом помітиш колись сивину?..
Бачиш: два клени отам обнялись? -
Шлюб офіційний у них на кону.
Поруч берізка (точнісінько ти!),
А в її бік клен пошлюблений пре…
Разом ніколи їм не прорости –
Хай і оголиться гілля старе,
Вітер скуйовдить вбрання восени,
Зробить кленово-берізковий мікс…
…Гордо дружина стоїть біля них –
наче в майбутнє зруйнований міст.
Поруч кленята малі проросли:
Тиснуться в татову торбу турбот…
Твердить берізка, що це – до пори
(«Він же кохає мене, ідіот!»).
Все воно так, і дискусій нема;
Тільки от бачать навколо усі:
Завжди берізка - самотня-сама,
Топить тужливе люстерко в руці…
17.07.2010.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294015
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.11.2011
автор: Лариса Омельченко