Колись, у малому моєму дитинстві,
я падав, і мама зеленкою рани мастила,
я був ще наївний,й лякався таїнству-
здавалося кров моя, в мить, зеленіла!
Та,рідна,казала-це гояться ранки,
і зовсім не боляче, ти ж бо,не плачеш,
на завтра маленькі залишаться шрамки,
кров лиш червона, не бійся,хлопаче...
Ох,мамо... Неправду казала,
та мудрість твою під питання не ставлю,
блакитна є кров, ти про це не сказала,
у венах тече,в тих,кого я не славлю.
В палацах сидять, в позолочених залах,
вони шматували мою Батьківщину,
коли ,ще маленька, зводячись,впала,
шакали! штовхали дитя у руїну.
Вона не померла,вижила ,в шрамах,-
це ж скільки в народу терпіння-зеленки,
гоїлась біль в скривавлених ранах,
так як моя, під доглядом неньки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292928
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.11.2011
автор: Межа реальності