Я сяду у потяг,
У довгий безглуздий потяг.
Немає ні суму, ні гніву,
Ні віри в завтра.
Душа зачерствіла,
І десь залишилась правда,
В житті потойбічнім,
Де діти сміються дзвінко,
І світяться очі
Найкращої в світі жінки.
О, що ж ти зробила,
прекрасна моя країно?
Женеш за кордон,
Заробляти ті дивні гроші
Просякнуті болем покірної еміграції,
І серце на двоє…
А далі на безліч шматочків.
І штампи у паспорт…
Без мене зросли синочки,
Без мене в садочок,
У школу…
Без мене всюди.
Я тільки на фото.
Обридли ці заробітки.
Країно, прокинься,
Дай людям своїм роботу,
Дай жити родині.
Хай діти чекають тата
З роботи щовечора,
А не на рік два рази.
Країно, прокинься
Ми змучились за кордоном.
Ми можем багато,
Лише не души нас, рідна,
В таких корумпованих, злих,
Безпросвітних злиднях…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292910
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 13.11.2011
автор: Ярина Левицкая