Вони живуть в українських Карпатах, в невеличкому гуцульському селі. Здається, що це звичайна українська сім"я, але разом з тим надзвичайна, бо тут панують любов, повага,злагода,доброта. Батько Петро - учитель,мати Василина - медсестра і п"ятеро прекрасних дітей: Оксана і Марічка - студентки,Василько і Гануся - школярі і наймолодша Мудрість - мамина і татова помічниця, потіха і радість. Усі діти працьовиті, слухняні, виховані, дружна сім"я. Сім "Я". Мабуть, у цій сім"ї оселилось щастя. Старші дівчата обрали шляхетну професію,навчаються у Львівській медичній академії. Вже опанували кілька курсів навчання і подають великі надії. Найстарша Оксана-скромна,мрійлива дівчина з великими розумними очима,пишним каштановим волоссям,надзвичайно лагідна,добра і красива. Її приємний оксамитовий голос лагідно голубить вас,мила усмішка заворожує, манери, вміння спілкуватися з людьми дивують і зворушують.З її вуст я не чув іншого звертання до батьків як татусю, матусю.
Марічка - жвава весела щебетушка, неначе та пташка, що грайливо перескакує з гілки на гілку, весь час у русі, в праці, в щебеті. Для неї рух - це природний спосіб життя, як для гірського потічка плин з гір у доли все далі і далі до нових людей, до нових відкриттів, до нових вражень і щоденної корисної праці. Марічка висока, струнка, як смерека. В неї довге світле пряме волосся з дитячою чілкою спереду. Та й сама вона ще юна велика дитина, яка ніби за помахом чарівної палички перенеслася з скромного гуцульського села в старовинне таємниче місто Львів.
Обидві дівчини вчаться за державним замовленням, обидві високі гінкі красиві, займаються спортом, лідери студентського гурту. Всього вони досягли і досягають працею,наполегливою працею і ще раз працею. Оксана і Марічка займаються в баскетбольній секції. Марічка пише прекрасні вірші. Оксана старша від Марічки лише на один рік Обидві гарно співають і танцюють. Ще в батьківській оселі вони зрозуміли,що без наполегливої праці нічого не досягнеш, тільки щоденна завзята творча праця допоможе досягти бажаної мети - здобути грунтовну освіту, опанувати улюблену професію, здобути повагу в родині і в суспільстві.
Змалку вони допомагають батькам поратися по господарству: на городі, сінокосі, в стайні, біля кухонної плити. Часто не вдавалося як слід виспатись, потрібно зранку, перед уроками в школі, допомагати батькам нагодувати коня, корову, свиней, птицю. В батьків зарплата невелика, потрібні кошти на харчі та одяг дітям та собі, ще й на освіту та інші потреби відкласти. Діти ніколи не нарікали на важку працю. У неділю та свята діти з батьками ходили до церкви. коли трохи підросли, то з мамою, а також з бабусею Ганною, дідусем Миколою та іншими родичами і односельцями - на прощу до Зарваниці. І Бог допоміг дівчатам на відмінно закінчити школу, поступити в академію. Тепер основний тягар роботи ліг на батьків та Василька, бо наука вимагає зусиль та коштів, та й прохарчуватися, прожити у великому обласному місті непросто. Але їм є з кого брати приклад. Вони беруть приклад з мами і тата, дідуся Миколи, бабусі Ганни, рідних дядьків, а також славних земляків: Дмитра Павличка, Романа Іваничука.
Ми згадували про дідуся Миколу, він за фахом лікар. Чи можете ви повірити, щоб людина, працюючи лікарем, головним лікарем не брала хабарів? А це правда. І це може засвідчити чи не кожен житель районного центру та навколишніх сіл. Пан Микола, працюючи головним лікарем, доклав багато праці і душевних сил, щоб побудувати прекрасну лікарню у районному центрі, згуртувати медичний колектив. Чудова споруда з досвідченими фахівцями і понині служить людям. Доходило до парадоксів:були такі часи, коли лікарі, вчителі та й інші працівники по кілька місяців не брали зарплати і щоб доїхати до роботи чи по справах не було грошей навіть на проїзд. Пан Микола, з гумором жартував, хоч бери водію автобуса муки в торбинку, чи кілька яєць за проїзд. Але справжні люди вистояли і честю та гідністю не поступилися і улюблену працю не покинули, зберегли. Хоча не можна осуджувати і тих хто виїхав на заробітки за кордон. Їхні важко зароблені кошти допомогли вижити родинам, вивчитись дітям, порятувати державу, а бездарному керівництву, яке відвернулось від них, а часто і паплюжило, сором і ганьба.
Якщо я кілька слів сказав про дідуся Миколу, то не можна забути і про бабусю Ганну. Ця жвава, енергійна жінка випромінює радість, енергію і тепло. Вона, як справжня мати і для своїх трьох дітей, яких разом з чоловіком виховали в дусі християнської моралі та для цілої когорти школярів з рідного села Рушір, яких вчила історії України, історії Гуцульщини, а також на протязі багатьох років вела і веде гурток писанкарства. Вона навчила не одне покоління берегти традиції рідного краю, його красу і славу. На багатьох урочистих заходах вони з чоловіком бажані гості, не на одному весіллі відгуляли в односельчан, надіюсь, що ще на багатьох будуть. Та і в часи смутку і розпачу їхнє співчутливе слово, порада і посильна допомога завжди знаходить стежку до сердець людей.
Від щирої душі і глибини серця кланяюся вам, мудра мамо- гуцулко, і вам, батьку - цілителю криниці людського зору та криниці людської душі.Ви гідно живете, оточені любов"ю і ласкою трьох дітей, одинадцяти внуків, великої родини та пошаною багатьох,багатьох людей.
Найстарша дочка Василина пішла батьковою стежкою і стала медсестрою. Після заміжжя переїхала до родини чоловіка у віддалене від рідного містечка село. Нелегко було їй спочатку та й тепер не легше, але любов чоловіка, повага та любов свекра та свекрухи допомагали долати всі труднощі,наповнювали життя змістом та радістю. Особливо любив і шанував невістку свекор Данило. Він всіляко допомагав їй,старався щоб невістка хвилю-другу поспала довше, відпочила, поберегла себе. Та і свекруха Марія працювала, не покладаючи рук, хоча обоє з чоловіком були знищені роками радянської каторги у Сибіру за те, що боролись за незалежну Україну, за горду незалежну Гуцульщину в складі України. Ці люди і побрались на засланні. Але, переживши усі роки боротьби,здолавши роки недолі та поневолення, повернулися в рідний край. Вони виростили і виховали двох синів, дали їм вищу освіту, довели до людей, залишивши дітям добротне господарство,тепло своїх сердець та мудру батьківську науку, відійшли у вічність, спочивши у Бозі.
Василині доводилось з чоловіком та свекрами доглядати велике господарство і пильнувати державної роботи медсестри. Треба було дуже рано вставати, іти по бездоріжжю, часто у негоду, чотири кілометри пішки до автобуса, а потім ще сім кілометрів автобусом добиратись до роботи. А перед тим треба обійти всю господарку: подоїти корів, нагодувати свиней,гусей,курей, наварити їсти на всю родину. Чоловік у цей час почистить стайню, виведе коня на пашу,накосить свіжої трави,щоб підгодувати корову,нагодує кролів. У клопотах,радості та смутку минали роки, появилась нова радість та турбота - діточки. Не згледілись Василина та Петро як вони вже й попідростали, стали помічниками. Василина і Петро богомільні люди. Взагалі, тут на Гуцульщині я глибше зрозумів, що таке молитва, піст, свідоме релігійне життя. Василина молиться за дітей, чоловіка, батьків, постить, ходить на прощу до святих місць. І радість, і смуток вона сприймає з покорою, бо як промовляє у Христовій молитві: "Нехай буде воля Твоя Господи..."
Велику силу має щира материнська молитва. Велику силу має свідомий піст, який возвеличує наші помисли, очищує душу, підносить дух. Та найвищим релігійним Таїнством є Таїнство причастя, в якому віруючий у вигляді хліба і вина приймає істинне тіло і кров Господа Ісуса Христа і через це таємниче з"єднюється з Христом і стає причетником вічного життя.
Петрова стихія - це школа, навчання та виховання дітей. Він за фахом учитель географії та заступник директора школи по навчально - виховній роботі. Уже на прикладі власних дітей Петро доказав, що він прекрасний батько, наставник і вихователь. Добродій Петро вимогливий до дітей, але справедливий люблячий батько. Він часто хвалить дітей за успіхи, дає їм можливість і гарно одягатися і змістовно відпочивати. Пан Петро не любить лінивості, недбалості,безділля, бо вважає, що це приводить до необдуманих вчинків та помилок у житті.
До своїх учнів Петро Данилович ставиться по - батьківськи: вимогливо та справедливо. Школярі горнуться до нього, бо відчувають любов, повагу,щиру зацікавленість. Учитель, крім занять у класі, подорожує з учнями, ближче пізнаючи і вивчаючи рідний край.Разом з учителем учні подолали такі вершини як Мегура, Піп - Іван, Говерла,відвідали тисовий заповідник у Княждворі, садибу Дмитра Павличка у Стопчатові, музей - заповідник Манявський скит та звершили ряд цікавих одноденних та кількаденнихпоходів стежками рідного краю. Нових Вам злетів, Учителю, із своїми вихованцями - орлятами.
Ми раді і горді, що серед нас живуть такі люди,які є взірцем людських чеснот і заслуговують поваги, пошани, любові. Хай ці скромні рядки про їхнє життя стануть невеличкою лептою подяки.
Кожний раз з радістю відвідую цю родину. Живіть у любові, радості, повазі ще довго, довго літ!
Вони живуть в українських Карпатах...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291053
Рубрика: Нарис
дата надходження 05.11.2011
автор: Зеновій Винничук