і
сказало
одне моє –
праве крило
другому –
лівому:
– Ти
занадто гли́боко
зачерпуєш
небо.
висоти́
і
па́ри такої
мені
зо́всім
не треба.
я хочу
бути у парі
з простим,
звичайним,
слухняним
і
коротшим за мене
лівим крилом.
прощавай
назавжди –
б`ю
чолом.
...залишайся
надалі саме́
серед ви́гаданих
зірок,
твоїх
Усе́світів
безкінечних
і
Чорних дірок…
ще й
невідомо
для чого
кинуло
об підлогу
непричетну до неба
шклянку,
вчинило
сіне́шні двері
і
зникло
з ґанку…
сіло
в красиве авто.
рвонуло з місця –
на спідометрі –
сто!..
і
розтануло
праве моє крило
у перспективі
дороги,
холо́дно-прозорій…
не повіри-ло,
що зорі
мої –
не вигадка,
що справжні мої
зорі…
цебені́є
повільно
кров
страх
гординя
любов
і
тепер
серед
справжніх
зірок –
однокрила…
мабуть,
такого
хотіла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290889
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.11.2011
автор: Валя Савелюк